Кожен, хто хоч раз мандрував за кордон, пригадає те млосне і тужливе відчуття, коли повертаєшся назад. Наче й радість від повернення додому і в той же час відчуття, що втратилось щось дуже цінне. Тут варто згадати ідіому, що життя – не відрізок прожитого часу, а кількість пережитих емоцій.
Так от саме за цими емоціями та насиченими днями ми переважно і сумуємо. Адже кілька днів після повернення додому видаються місяцями – мозок аналізує кількість емоцій та спогади і у цей спосіб викривлюється відчуття часу – час наче розтягується.
Але тут варто зауважити, що відпочинок буває двох типів:
Перший – це “відпочинок” на кшталт “ліжбища тюленів” – два тижні пролежати на одному пляжі, щоб офіціанти усе приносили, а п’яних клієнтів заносили назад у номер. Багато туристів саме так і відвідують Болгарію, Хорватію, Туреччину – тижнями не виходячи з готелю і пляжу, заливаючись алкоголем. Чесно кажучи, не розумію навіщо в такому випадку взагалі кудись їхати – адже пляж біля готелю однаковий всюди й весь час.
Ми ж поговоримо про другий тип – це самостійні мандри. Мова не про те, щоб не відпочивати, мова про те, щоб не засиджуватись. І переконаний, що більшість туристів саме так і бажають подорожувати, але потрапляють в пастку споживацтва.
У самостійних мандрах люди досить часто роблять ті речі, котрі не робили раніше, отримують новий “екзотичний” досвід, пізнають нову культуру, звичаї, людей. І все це відбувається дуже шаленим темпом, як я жартую, у ритмі “Ска”.
Відбувається постійний рух вперед – активна обробка інформації та назбирування емпіричного досвіду. Проблеми, що трапляються на шляху, не чекають в довгому ящику, а потребують негайного вирішення.
Попри те, мізки все рівно перемкнулись з буденних проблем і відпочивають, але в той же час і працюють.
Це те саме що зробити фіззарядку після тривалого напруженого сидіння за компом. Але мандри ще й вчать бути максимально сконцетрованим за короткий відрізок часу – трапляється й так, що навіть за кілька днів мандрівник змінює локацію десятки разів. І якщо перед Вами стоїть вибір як дістатись з Стокгольму до Парижу і не витратити на це купу грошей, то саме амбітність і спокуса не дадуть відкласти цю ідею, адже вибір чи бути в Парижі, чи просто зависнути в якомусь готелі на два дні довше.
Таким чином, мандрівник входить в певний ритм, котрий радше нагадує карнавал через мінливість яскравих образів.
Вирішувати завдання максимально концентруючись на них і відпочиваючи у перервах таких блоків – це і є основа тайм-менеджменту та цілеспрямованості. Мандрівник ці тренінги проходить одразу на практиці, у формі гри, будучи максимально вмотивованим.
Звісно, треба мати силу волі щоб не стати тюленем, але й розумний підхід, щоб не перенавантажуватись.
Після повернення домів – ми маємо менше емоцій, життя стає сірішим, але наше єство починає бунтувати проти одноманітності та сірості. Ми починаємо бунтувати проти неприємної роботи, проти того, щоб гнути спину на “дядю”.
Тобто, час після повернення з мандрів – виникає бажання далі рухатись вперед у тому ж шаленому темпі і позривати всі гирі, що нам заважають, порвати зі всім що нас обтяжує.
Що правда, якщо вибрати неправильну схему, не вірити в себе – це шлях до глибокої депресії. Мовляв, я не можу нічого змінити, а мені навколишнє так остогидло. Але й у цьому випадку відбувається переосмислення системи власних цінностей та навіть оточення – це теж крок до зміни.
Відтак, у мандрах ми розвиваємо власну амбітність, загнану в кут нав’язаними рамками.
Більше того, чим екзотичніша та триваліша була мандрівка, чим складніші завдання ставали перед нами, тим більше ми знаходимо себе. Не даремно у багатьох країнах Європи є програми для випускників шкіл, котрі можуть стати волонтерами та за кошт уряду поїхати на кілька місяців, наприклад, в Африку.
У мандрах, як і в більшості випадків у житті, людина може покладатись лише на себе.
А перебуваючи у так званих тепличних умовах, ми часто не наважуємось на елементарні кроки для зміни свого життя.
Після стресу і культурного шоку, підліток повертається сформованою особистістю. Така особа вже знає чого хоче і чого варто прагнути. На жаль, багато навіть дорослих людей рухаються в межах нав’язаних рамок і часто не спромоглись самостійно вибирати вектор руху.
Частково конотацію нашого життя і часу проведеного у мандрах, можна порівняти з перехрестям і сфітлофорами: зазвичай, якщо людині потрібно перейти вулицю, дійшовши до світлофора, більшість очікують допоки загориться зелене світло – це очікування сприятливих умов, замість створення таких. Крім того, людина звикла щодня ходити саме цим шляхом. Звісно знайдуться й ті, котрі переходитимуть на червоне світло – але це порушення правил чи норм.
У мандрах єство спонукається до постійного руху – не зависання, щоб побачити і відчути більше, щоб карнавал тривав постійно. Тобто, людина не чекатиме на зелене світло, а пройде по тій же вулиці далі, а перейде на наступному світлофорі, використавши час щоб рухатись і змінювати, а не чекати. Сфітлофор буде нас зупиняти? Хай тільки спробує – ми знайдемо інший шлях.
При правильному підході, будь-яка самостійна мандрівка – це набирання швидкості і розгін, з яким по інерції можна зробити багато якісних змін у повсякденному житті.
Для цього потрібно лише встати з дивану і нарешті вийти з дому.
Комментариев нет:
Отправить комментарий